Глімепірид (Glimepiride)

Фармакологічна група: Гіпоглікемічні засоби; похідні сульфонілсечовини третьої генерації. Основна фармакологічна дія: Глімепірид знижує рівень глюкози в крові, стимулюючи секрецію інсуліну β-клітинами острівців Лангерганса підшлункової залози. Механізм дії пов’язаний зі зв’язуванням препарату з білком-рецептором у мембрані β-клітин, що призводить до закриття АТФ-залежних калієвих каналів. Це викликає деполяризацію мембрани, відкриття кальцієвих каналів і масивний вхід іонів кальцію в клітину, що, у свою чергу, стимулює вивільнення інсуліну. Крім панкреатичного ефекту, глімепірид має позапанкреатичну дію: він підвищує чутливість периферичних тканин (м’язів, печінки) до інсуліну та знижує поглинання інсуліну печінкою. На відміну від сульфонілсечовин попередніх поколінь, глімепірид швидше зв’язується та дисоціює від рецептора, що мінімізує ризик тривалої гіпоглікемії.

Доступні форми випуску

• Генеричні препарати (POM): таблетки по 1 мг, 2 мг, 3 мг та 4 мг.

Показання

• Цукровий діабет 2-го типу у дорослих, коли дієта, фізичні вправи та зниження ваги не дають достатнього контролю рівня цукру.
• ✢Стероїд-індукована гіперглікемія у паліативних хворих (використання як альтернативи гліклазиду).

Протипоказання та застереження

• Абсолютні протипоказання: діабет 1-го типу, діабетична прекома та кома, діабетичний кетоацидоз, тяжка печінкова або ниркова недостатність.
• Ризик гіпоглікемії: найсерйозніше ускладнення. У паліативній допомозі пацієнти з анорексією або кахексією мають значно вищий ризик тяжкої гіпоглікемії через дефіцит запасів глікогену.
• Моніторинг: виробник рекомендує регулярний контроль гематологічних показників (лейкоцитів, тромбоцитів) та функції печінки.
• Особливі стани: при стресових ситуаціях (травми, операції, інфекції з лихоманкою) може знадобитися тимчасовий перехід на інсулін.
• Дієта: пацієнт повинен споживати вуглеводи регулярно; пропуск прийому їжі під час терапії глімепіридом критично небезпечний.

Побічні ефекти

• Часто: гіпоглікемія (проявляється головним болем, лютим голодом, нудотою, сонливістю, порушенням концентрації, сповільненням реакцій).
• Нечасто: нудота, блювання, відчуття тиску в епігастрії, біль у животі, діарея.
• Рідко: тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія (зазвичай оборотні після відміни).
• Дуже рідко: холестаз, жовтяниця, гепатит, реакції гіперчутливості (задишка, падіння артеріального тиску), гіпонатріємія.

Лікарська взаємодія

• CYP2C9: Глімепірид метаболізується цитохромом CYP2C9. інгібітори цього ферменту (флуконазол, міконазол) значно підвищують концентрацію глімепіриду, що може призвести до тяжкої коми.
• Потенціювання ефекту: НПЗП (ібупрофен), аспірин, інгібітори АПФ, СІЗЗС (флуоксетин), алопуринол посилюють дію препарату, підвищуючи ризик гіпоглікемії.
• Ослаблення ефекту: кортикостероїди (дексаметазон), діуретики, симпатоміметики та гормони щитоподібної залози послаблюють дію глімепіриду, що потребує збільшення дози.

Дозування

• Початкова доза: 1 мг один раз на добу безпосередньо перед або під час першого основного прийому їжі (зазвичай сніданку).
• Титрування: за потреби дозу збільшують на 1 мг кожні 1–2 тижні до досягнення контролю.
• Максимальна доза: стандартна — 4 мг на добу, у виняткових випадках — до 6 мг.

Фармакологія та додаткова інформація

Біодоступність препарату після перорального прийому є повною. Глімепірид на 99% зв’язується з білками плазми. Метаболізується в печінці до двох основних метаболітів (гідрокси- та карбоксипохідних), які виводяться нирками (58%) та фекаліями (35%). Період напіввиведення становить 5–8 годин, але при нирковій недостатності кліренс препарату може знижуватися, що потребує особливої обережності.