Восени 2024 року пішов з життя Роберт Твайкросс (Robert Twycross) — професор паліативної медицини, один із засновників хоспісного руху в світі.

Незадовго до своєї смерті Твайкросс написав есе, в якому розмірковував про евтаназію на прикладах країн, де вона дозволена. Він намагався зрозуміти, чи можлива евтаназія в реаліях сучасної йому Великобританії, але багато його міркувань не прив'язані до конкретних країн і регіонів, а актуальні для всього світу.

У цій статті зібрали аргументи проти евтаназії, які наводить Роберт Твайкросс у своєму есе.

• Тільки повна заборона всіх видів евтаназії може зберегти цінність життя.

Твайкросс побоюється, що, якщо дозволити евтаназію в якомусь конкретному випадку, це спричинить неприйнятні зміни в основних нормах суспільства, системі охорони здоров'я і людському світогляді в цілому. Зокрема, можуть змінитися уявлення про старість, немічність, смерть і якість життя.

• Великий ризик, що евтаназія стане не допустимим варіантом, а очікуваним від людини рішенням. І що це очікування буде спрямовано на певні, найменш захищені групи суспільства.

• Наприклад, вразливі ті, хто відчуває себе тягарем, перебуває у відчаї, ті, кому не забезпечується гідний рівень догляду.

• Кожній людині в складній ситуації потрібна підтримка, людське ставлення, яке допоможе впоратися, а не можливість піти з життя.

• Бути самотнім, покинутим, непотрібним — один з найфундаментальніших страхів людини.

Твайкросс наводить як приклад пацієнтів лікарень і хоспісів: у тих, хто відчуває себе покинутими і непотрібними, часто посилюються симптоми. Безперервність надання допомоги, дбайливе ставлення, навпаки, підтверджують людям, що вони потрібні, дають їм нові сили для боротьби з хворобою.

Окремо Твайкросс виділяє побоювання людей з інвалідністю: доступність евтаназії, навіть виключно для невиліковно хворих, може змінити ставлення суспільства до всіх людей з будь-якою групою інвалідності.

Твайкросс зазначає: у Великій Британії поширена думка, що людське життя можна оцінювати з точки зору його економічної корисності для суспільства. Тобто життя деяких людей можна вважати марним, а то й таким, що виснажує економічні ресурси суспільства.

Також Твайкросс побоюється, що в міру подальшого скорочення бюджету на охорону здоров'я може посилитися тиск на користь вибору добровільного відходу з життя.

• Грунтуючись на досвіді інших країн, наївно вважати, що не відбудеться поступового розширення критеріїв допустимості евтаназії. Наприклад, у Нідерландах основні політичні партії підтримали ініціативу проводити евтаназію для людей старше 74 років, які «втомилися від життя».

Таким чином, вважає Твайкросс, легалізацію евтаназії не слід розглядати просто як «невеликий крок до полегшення для небагатьох». З точки зору можливих небажаних наслідків, це величезний крок.

• Існує ще один передбачуваний ризик. Твайкросс згадує феномен, добре відомий у професійному середовищі: багато людей бояться погоджуватися на паліативну допомогу, тому що їх «накачають» до смерті.

Після легалізації евтаназії цей страх стане більш обґрунтованим і може збільшитися в рази, що призведе до відмови людей від отримання паліативної допомоги.