Кататонія

  Кататонія – це нейропсихіатричний синдром, що проявляється мимовільними змінами в поведінці, руховій активності та мовленні, які можуть імітувати делірій. 

Оскільки лікування кататонії є унікальним і може врятувати життя, кататонія повинна бути в диференціальній діагностиці для всіх тяжкохворих пацієнтів, які звертаються зі зміненим настроєм або психічним станом (1). 

Клінічні умови : 

• Хоча даних про поширеність кататонії у тяжкохворих пацієнтів мало, проспективні дослідження показують, що 1,8% дорослих госпіталізованих пацієнтів та 8,9% літніх госпіталізованих пацієнтів, щодо яких зверталися до психіатра, мали ознаки та симптоми кататонії (2-4). 

• Серед пацієнтів на ШВЛ 31% відповідали критеріям як делірію, так і кататонії, а 3% – лише кататонії (5). Хоча депресія, шизофренія та біполярний розлад є поширеними супутніми психічними захворюваннями, у пацієнтів може розвинутися кататонія з кількох медичних причин, навіть за відсутності попереднього психічного розладу 

• Запропонована фізіологія включає гіпоактивність дофаміну та ГАМК, а також гіперактивність глутамату.

• Отже, антагоністи дофаміну, такі як галоперидол або метоклопрамід, можуть посилити ці фізіологічні порушення, як і різке припинення прийому бензодіазепінів.

Клінічні ознаки: 

Найпоширенішими ознаками є ригідність, позування, ступор, нерухомість та мутизм. У більш широкому сенсі, кататонія характеризується трьома або більше наступними симптомами, які класифікуються на чотири кластери симптомів. 

Хоча ознаки можуть коливатися за тяжкістю та варіюватися від гіпоактивності (наприклад, тимчасового ступору) до гіперактивності (наприклад, повторюваних, безцільних рухів), без своєчасної діагностики, і особливо при одночасному застосуванні антипсихотичних засобів, кататонія може прогресувати до фульмінантного стану, який називається «злоякісна кататонія», що включає лихоманку, вегетативну нестабільність та нестабільні життєво важливі показники (8).   

• Обмежена активність 

  • Мутизм: Зниження продукування або гучності мовлення (не обов'язково повна німота). 

  • Ступор: Мінімальна реакція, м’язи та постава часто здаються скутими.

  • Негативізм: Опір або відсутність реакції на інструкції чи пасивні рухи. 

• Незвичайне позиціонування 

  • Каталепсія: аномальна постава або підтримка аномального положення з перестановкою.

  • Воскова гнучкість: Незначний, але рівномірний опір позиціонуванню лікарем. 

• Аномальна поведінка 

  • Маньєризм: незвичайні цілеспрямовані дії або поведінка (наприклад, ходьба на одній нозі). 

  • Стереотипія: повторювані, часті, нецілеспрямовані рухи.

  • Гримаси: перебільшені вирази обличчя.

• Пароксизмальна гіперактивність : короткі епізоди збудження, збуджені рухові рухи, ехолалія (імітація мовлення екзаменатора) та/або ехопраксія (імітація рухів).

Проблеми діагностики : 

• 1. Кататонія може клінічно нагадувати делірій та багато інших захворювань. 

  2. Цей неповний перелік включає енцефаліт, злоякісний нейролептичний синдром, черепно-мозкову травму, інсульт, порушення розвитку, акінезію, пов'язану з хворобою Паркінсона, та епілептичний статус (1).

  3.  Її перетин з делірієм може бути особливо важко диференціювати, оскільки до третини пацієнтів з делірієм також мають ознаки кататонії (5,9). 

  4. Кілька клінічних ознак повинні підказати клініцистам наявність кататонії та надати пріоритет лікуванню кататонії, враховуючи побоювання щодо прогресування симптомів.   

• Ознаки, що сприяють кататонії : позування; підвищений руховий тонус; мутизм; негативізм (опір інструкціям); ехолалія або ехопраксія; повторювані рухи; симптоми посилюються від нейролептиків.

• Ознаки, що сприяють розвитку делірію : дезорієнтація; нездатність зосередитися; дезорганізоване мислення; галюцинації; порушення короткочасної пам'яті; змінений цикл сну та неспання; симптоми можуть покращитися при застосуванні нейролептиків.

Стратегії ведення : 

Лікування базується значною мірою на думці експертів, а не на контрольованих дослідженнях (1,8,10).  

• За можливості рекомендується консультація психіатра. 

• Негайно припиніть прийом провокуючих препаратів, таких як нейролептики, та відновіть нещодавно відмінені ГАМКергічні препарати, такі як бензодіазепіни.

• Бензодіазепіни є препаратами першої лінії для лікування кататонії. Лоразепам 1-2 мг внутрішньовенно часто використовується як діагностична тестова доза, оскільки він часто може призвести до швидкого, хоча й тимчасового, покращення. У разі успіху рекомендується постійне призначення лоразепаму 1-2 мг внутрішньовенно кожні 4-8 годин за потреби.

• Якщо у пацієнта з кататонією виникає лихоманка та вегетативна нестабільність, може знадобитися переведення до відділення інтенсивної терапії та термінова консультація психіатра. Часто потрібна електросудомна терапія (ЕСТ) та/або дофамінергічні препарати, такі як амантадин та бромокриптин.

Результати : 

• Відсутність відповіді на бензодіазепіни не виключає діагнозу кататонії. 

• Серія випадків показує, що рівень ремісії лоразепаму становить близько 75-80% для пацієнтів з кататонією (11). 

• Злоякісна кататонія пов'язана з рівнем смертності 20% та гіршими показниками відповіді на лоразепам (12). Хоча лоразепам все ще є препаратом першої лінії для лікування злоякісної кататонії, часто потрібна електроконвульсивна терапія (ЕСТ).